«Дурень, хто на порозі сорокового року життя не пізнав ціни життя,
не зробився артистом життя!»
Літо промайнуло повторним безвідпустковим відрізком Життя… Вересень. Відкриття Театрального сезону.
Декілька вечорів симфонічного оркестру, і МАША знову у своєму власному варіанті храму – в ТЕАТРІ. Я ЩАСЛИВА, що першою виставою у сезоні 2015/2016 для мене стало «СОЙЧИНЕ КРИЛО» у P.S.
«Сойчине крило» — нешироко відома повість Івана Франка, сповідь молодої дівчини про трирічні поневіряння, адресована покинутому коханому. Ретроспективний щоденник. Товстенний поштовий лист, що прилетів з-під японських куль…
Виставу бачила вдруге і тооочно не пошкодувала. Вражає така м/яка перекладеність прозовості повісті на сценічну мову! Приголомшує гра акторів! Для мене, без сумніву, саме у цій виставі ПОВНІСТЮ відкрилася багатогранна талановитість Сергія Москаленка! Вчора він був СЬОМОМА чоловіками- різними, з промальованими характерними рисами!… Катерина Бакай обличчям, рухами, укладанням на стіл (таки ж вишукана страва!), сполоханим метанням під панцирною сіткою ліжка – зачаровує, не дозволяю розфіксувати погляд від себе!… Массіно у виконанні Степана Володимировича Пасічника постає перед нами зовсім не так, як гадається героєві («Без зайвої байдужості і без зайвого ентузіазму! Без зайвого завзяття та жорстокості в життєвій боротьбі, але й без недбальства та слямазарності.»), а депресивним одиноким зневіреним чоловіком, затвірником за власним вибором і карою.