«Дурень, хто на порозі сорокового року життя не пізнав ціни життя,
не зробився артистом життя!»

Літо промайнуло повторним безвідпустковим відрізком Життя… Вересень. Відкриття Театрального сезону.
Декілька вечорів симфонічного оркестру, і МАША знову у своєму власному варіанті храму – в ТЕАТРІ. Я ЩАСЛИВА, що першою виставою у сезоні 2015/2016 для мене стало «СОЙЧИНЕ КРИЛО» у P.S.
«Сойчине крило» — нешироко відома повість Івана Франка, сповідь молодої дівчини про трирічні поневіряння, адресована покинутому коханому. Ретроспективний щоденник. Товстенний поштовий лист, що прилетів з-під японських куль…
Виставу бачила вдруге і тооочно не пошкодувала. Вражає така м/яка перекладеність прозовості повісті на сценічну мову! Приголомшує гра акторів! Для мене, без сумніву, саме у цій виставі ПОВНІСТЮ відкрилася багатогранна талановитість Сергія Москаленка! Вчора він був СЬОМОМА чоловіками- різними, з промальованими характерними рисами!… Катерина Бакай обличчям, рухами, укладанням на стіл (таки ж вишукана страва!), сполоханим метанням під панцирною сіткою ліжка – зачаровує, не дозволяю розфіксувати погляд від себе!… Массіно у виконанні Степана Володимировича Пасічника постає перед нами зовсім не так, як гадається героєві («Без зайвої байдужості і без зайвого ентузіазму! Без зайвого завзяття та жорстокості в життєвій боротьбі, але й без недбальства та слямазарності.»), а депресивним одиноким зневіреним чоловіком, затвірником за власним вибором і карою.

Виконана грандіозна режисерно-постановська робота! Дивлячись виставу, мій мозок був кочівником, що мандрує від одного оазису-режисерської знахідки до чергового! Наприклад, показати катастрофічно згубну пристасть до гри у карти одним жестом (розкидавши колоду карт), або знаходження у потязі через ритмічне похитування тіл, або пантомімою змалювати «классичного» руського інженера! Вже не кажучи про окремі деталі сцени, меблів, костюмів акторів!!! Невже ж тільки вчора я ПОБАЧИЛА, яка прірва між чорним та коричневим кольором брюк??!!! Чорний – то стриманість, вибагливість та стиль, а коричневий – то старість, одомашнілість та нудьга!…

Неочікуване використання Брехтового прийому «виходу з ролі» — це смішить публіку, розслабляє та дає змогу чесно відповісти собі на питання- чи подобається мені те, на що дивлюсь вже півгодини? Чи хочу я встати і піти в антракті? Чи розумію я, що розігрують-проживають переді мною? Чи любив я? А люблю?…

Сюжетна лінія торкається теми Любові-першої щирої величезної і складної. Це почуття дореволюційної сільської інтелігенції, які не допускають простоти відносин, тут чоловік вербально (ф тільки-то!) розвиває оригінально теорії – «не говорив, а благовістив, не кланявся, а сни сходив», а жінка «нищечком постановила собі стягти тебе з п’єдесталу — іронією, кпинами, сміхом, жартами.», … «пустила в діло інші способи — сердечність, щирість і, нарешті, остатній, найсильніший — свою любов». Чрезмірно любити один одного, щоб не допустити народження дітей та банального старіння поруч! Ні! Любити так, щоб зневажати за нерішучість, насміхатися з наївності, призначити апостолом та задатися ціллю довести нікчемність, покарати самотністю і накликати на себе прокляття поневірянь сойчиним крекотом…. І все ж роками і кілометрами, з болем та пригодами вона «своїми ящірчачими очима слідила кождий рух моєї душі»…. Теперь, з плином літ, здається, що ТАКЕ КОХАННЯ залишилось у Франкових текстах, або ж просто У МИНУЛОМУ…..

Дуже ЦІКАВИЙ фінал спектаклю! В кого поцілює Герой??? У себе? У Неї? У примару? У минуле? Чи може це просто куранти відбивають кінець року? І як на це питання текстом відповідає Франко?

…… Моя мама на сцені! Саме їй пощастило витягти свій 08 номерок і отримати два завітні квиточки на виставу театру P.S., побачити (гранд мерсі відео оператору і звукорежисеру Ігорю!!!) себе акторкою, обраною, яскравою Жінкою!!! Ну і МАША поряд – протерла пилюку на своїх давно отриманих Лаврах)
Дякую-дякую-ДЯКУЮ – панові Степану (геній!…), пані Світлані (мене, доречі, не залишає думка, що ПС шифрується саме «ПаніСвітлана»!))), Оленочці (яка дуже-дуже гарно наразі виглядає!вдома вислухала сотню компліментів від мами на Вашу адресу!)), Сергієві, Катерині і всім, хто є ТЕАТРОМ ПОСТ СКРИПТУМ! Ви з кожним сезоном стаєте ще КРАЩИМИ, навіть у тих самих п’єсах! Точно не лестощі. Люблю Вас, Люблю відчувати себе залученою до чогось СПРАВЖНЬОГО, ЯКІСНОГО ТА СИЛЬНОГО!